Сценарій виховного заходу на тему: «Революція гідності. Хронологія подій»

                                                                  «Хто минуле забуває, той майбутнього не має!»

Народна мудрість

На сцену виходять двоє ведучих (бажано – хлопець та дівчина)

Ведучий: Доброго дня шановні присутні!

Ведуча: Доброго дня, всім хто завітав на захід, присвячений пам'яті людей, які показали нам життя зовсім по іншому, як треба сьогодні відстоювати незалежність, любити Україну та свій народ.!

Ведучий: Герої Небесної Сотні назавжди змінили нашу Україну і самих українців, підняли наш національний і патріотичний дух.

Ведуча: Саме завдяки Майдану наша держава довела всьому світові гідність, мужність і тверду волю українців до справедливості. Кожен здійснив особистий подвиг – віддав найцінніше – своє життя заради нової України.

Ведучий: Ніхто не в праві забути морозні дні 2013-2014 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди один за одним падали від куль майданівці, аби прорости в наших серцях червоними квітами пам’яті.

Ведуча: Захід присвячений пам’яті героям Небесної сотні, оголошується відкритим!

Звучить гімн України

Ведучий: Сьогодні ми відзначаємо 5 річницю з тих днів, як українці своїм патріотизмом, прагненням до свободи, прагненням жити гідно на своїй землі вибороли зміни у своєму житті та житті всієї держави.

Ведуча: Як же починалась революційна історія України? Глянемо на екран і згадаємо хронологію основних подій п’ятирічної давності, які на завжди змінили нас.

Ведучий: Україна вважається територіальним центром Європи, тому вибраний тодішнім керівництвом держави шлях до Євросоюзу підтримувало багато людей.

Ведуча: Але, 21 листопада 2013 року Кабінет Міністрів Азарова ухвалив постанову, якою призупинив процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом. У соціальних мережах одразу з’явилися заклики прийти на майдан Незалежності, щоб висловити свій протест.

Ведучий: Так, 21 листопада, станом на 23.10, на Майдані, попри дощ і буденний день, було близько двох тисяч осіб, які висловили своє обурення зміною політичного курсу . Їх підтримали у Львові, Хмельницькому, Луцьку, Ужгороді, Харкові та Донецьку.

Ведуча: У наступні дні до Києва почали приїжджати люди з інших міст, переважно молодь. Станом на 22 листопада зібралось уже близько 5 тисяч осіб і тоді ж пролунало гасло «Україна – це Європа!». Всюди лунали українські пісні, звучала українська музика – цим молодь хотіла підкреслити, що вони українці і хочуть жити у новій Україні.

(Звучить пісня «???»)

Ведучий: Подібні акції пройшли у Львові, Вінниці, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Сумах, Харкові та майже у всіх обласних центрах України.

Ведуча: Але тодішньому керівництву держави та власне президенту Віктору Януковичу таке волевиявлення народу не співпадало з їхніми амбіціозними планами, тому у ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав мітингувальників, внаслідок чого постраждали щонайменше 80 осіб.

Ведучий: Мітенгувальники відстоювали свою особисту думку, а Беркутівці виконували наказ, але по обидві сторони стояли наші українські хлопці, які могли знати один одного, бути з одного міста чи одного села.

Вірш Анатолія Матвійчука «Двоє на Майдані».

Не шукайте таємного змісту,

Просто доля, мов карта лягла:

Двоє хлопців зібралися в місто,

Двоє хлопців з одного села.

Незіпсовані, сильні, красиві,

Їм обом ще нема й двадцяти,

Їхні мами ще зовсім не сиві.

Їх просили себе берегти…

І шляхи їх згубились в тумані,

Різні долі, як різні пісні…

Хто ж міг думати, що – на Майдані,

Знов зустрінуться раптом вони.

Як від повені вруниться річка,

Так зіткнулись – очима й чолом.

Та в одного в руках єврострічка,

А на іншому – чоний шолом.

Двоє хлопців спізнались одразу

І від подиву вклякли немов.

Перший знав тільки волю наказу,

Другий з власної волі прийшов.

І дивились – не то щоб привітно,

Але злоби не знала душа,

Та між ними в ту мить непомітно,

Вже лягла неприступна межа…

І запахло в повітрі війною,

І накрила Хрещатик імла.

Та між тою й цією стіною –

Двоє хлопців з одного села!

І у темному мороці ночі

Ніби промінь з небес зазорів, -

Їм згадалися мамині очі

І прощальні слова матерів:

«Там іконка в кишені сорочки,

Матір Божа на щастя лежить...

Бережіть себе в світі, синочки

І Вкраїну свою бережіть!

І ніколи нікому не дайте,

Щоб земля наша кров'ю спливла,

Пам'ятайте про це, пам'ятайте!!!

Ви ж бо хлопці з одного села!

Ведуча: Після розгону студентів події на Майдані розвивались дуже стрімко.

Ведучий: На наступній же день 1 грудня 2013 року у Києві пройшов один із найбільших мітингів Революції Гідності, в якому взяли участь ьлизько пів міліонна осіб. Мітингувальники зайняли будівлю КПДА та Будинок профспілок – там розгорнувся штаб національного опору.

Ведуча: Акції протесту відбулися в багатьох містах України. Найбільший протест був у Львові – приблизно 40 тисяч осіб.

Ведучий: 8 грудня у Києві відбувся «Марш мільйона»: на віче на Майдані Незалежності за різними оцінками від 500 тисяч до 1 міліона людей.

Ведуча: У ніч з 10 на 11 грудня 2013 року численні підрозділи внутрішніх військ і «Беркута» зробили спробу розігнати мирних протестувальників на Майдані у Києві.

Ведучий: У Новорічну ніч на Майдані зібралося кількасот тисяч людей. Рівно о півночі вони заспівали гімн України, тримаючи в руках ліхтарики та мобільні телефони.

Ведуча: На сцені разом  з ними співали гімн Руслана, лідери опозиції, народні депутати, а також координатори Євромайдану.

Відеоролик «Новорічна ніч на Майдані Незалежності 2014 року»

Ведучий: 16 січня 2014 року Верховна Рада України голосуєчи підняттям рук ухвалила пакет законів, які дістали назву «Диктаторських законів». Вони були прийняті з порушенням регламенту і стосувалися обмеженнями свобод громадян.

Ведуча: Як би ми змогли жити вільно, як би даний закон вступив у дію, згадаймо деякі заборони: заборона рухатись колонами, обмеження доступу до Інтернету, до в’язниці якщо ви у захисному шоломі, 15 діб за встановлення намету, арешт за допомогу активістам та інші закони, які суперечили правам громадян України.

Ведучий: На знак протесту проти цих законів 19 січня 2014 року протистояння на Майдані з мирної фази перейшло у силову. Почалися сутички, які тривали усю ніч. Під час протистояння мітингувальники закидали міліцію та силовиків бруківкою, фарами, «коктейлями Молотова».

Ведуча: На Майдані 22 січня загинули перші активісти Євромайдану:

(на сцену виходять 3 учні тримаючи портрети загиблих активістів):

Учень 1: Сергій Нігоян, батьки якого були вірменами та рятуючись від війни в Нагірному Карабасі переїхали до мирної України, і не сподівались що саме тут втратять свого єдиного сина.

Відеоролик «Нігоян декламує вірш Шевченка»

Учень 2: Вербицький Юрій, який був викрадений невідомими з лікарні. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях Києва зі слідами тортур. За словами його товариша Романа, при упізнанні було очевидно, що ноги перебиті – виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали зі шкіри, тому що були поламані. Офіційною причиною смерті лікарі назвали – переохолодження.

Учень 3: Жизневський Михайло, громадянин Білорусії, який покинув власну країну через політичні репресії. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив та працював у Києїві та Білій Церкві. Загинув під час штурму на Вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.

Ведуча: На деякий час після цих кривавих подій оголосили перемир’я та переговори між президентом Віктором Януковичем і лідерами опозиції ні до чого не приводять. Протестувальники зводять нові барикади в урядовому кварталі.

Ведучий: Протести поширюються по всій Україні. Однак, у Донецьку. Луганську та Харкові проходять також мітинги на підтримку діючої влади.

Ведуча: Майдан жив свої життям.

Відеоролик «Будні Майдану Незалежності 2014 року»

Ведучий: На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ». До Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо внесення змін до Конституції України. Мітингарі вимагали повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях над активістами Євромайдану.

Ведуча: На противагу «Мирному наступу» майданівців влада використала силу та зброю. Загинуло близько 20 осіб.

Ведучий: Найстрашнішими стали події 20 лютого в так званий «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов у запеклі сутички між протестувальниками та силовиками. Формально 19 лютого у Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили його порушили.

Ведуча: А 20 лютого 2014 року у людей, які вийшли на мирний протест, почали стріляти снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

Відеоролик про розстріл майдану.

Вірш Оксани Максимишин-Корабель «Мамо, не плач. Я повернусь весною»

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведучий: Того ж дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею». Серед них також булі й буковинці, а саме:

(на сцену виходять 2 учні тримаючи портрети загиблих буковинців):

Учень 1: Щербанюк Олександр Миколайович. Народився 2 січня 1968 року у селі Котелеве Новоселицького району Чернівецької області. Навчався у Чернівецькій школі-інтернаті № 2, потім – Чернівецькому вищому професійному художньому училищі № 5. Мешкав у місті Чернівці. Займався приватною підприємницькою діяльністю, виконував будівельні роботи, переважно як муляр-плиточник. Активно займався громадською діяльністю. Член партії "Батьківщина" з 2004 року, керівник партійного осередку, учасник усіх виборчих перегонів.

Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував біль своєї держави, вболівав за її долю, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ'ям та соціальною несправедливістю, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.

Взимку 2013-2014 років періодично приїздив на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. 19 лютого 2014 року востаннє вирушив з Чернівців до Києва. Він був рішуче налаштований, що мусить бути там, на передовій, де найбільше потрібні люди. 20 лютого 2014 року загинув прямо біля чернівецького намету "Батьківщини" внаслідок двох вогнепальних поранень, перша куля снайпера влучила йому зліва нижче ребер, друга – у серце. Похований у місті Чернівці на Центральному кладовищі. 

Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Олександру Миколайовичу Щербанюку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

Ім'я та портрет Героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на вулиці Інститутській. 6 березня 2014 року рішенням сесії Чернівецької міської ради Олександру Щербанюку присвоєно звання "Почесний громадян міста Чернівці" (посмертно), а вулицю Чапаєва перейменовано на вулицю Олександра Щербанюка. 2 березня 2016 року у Чернівцях на фасаді будівлі військово-спортивного ліцею-інтернату (вулиця Луковецька № 29) йому було відкрито меморіальну дошку.

Учень 2: Аксенін Василь Степанович Народився 4 лютого 1962 у місті Чернівці – помер 11 березня 2014року у Польщі в лікарні).

О 7.00 ранку 20 лютого сказав дружині Тетяні телефоном: “Іду в наступ”. У цей самий день був важко поранений у Києві під час розстрілу демонстрантів (пробито черевну порожнину, пошкоджено тазостегнову кістку). З його листа: “Я мав суперброню – 10-кілограмовий бронежилет і залізну каску. Досі не розумію, як мене поранили. На Інститутській погнався за “беркутятами”. На мить почув, як обпекло щось, не можу рухатися. Снайпер поцілив просто в бік, в ту частину, де не було захисту. Куля пройшла через живіт. Рана була розміром із кулак. За секунду піді мною була калюжа крові. Хлопці під кулями тягнули мене за бронік до лікарні. Потім поклали на щит. Лікар казав, що коли добралися до рани, то з неї сипалася земля і попіл. Може, тому так довго не загоюється”. Операція тривала кілька годин. Наприкінці лютого Василя відвезли на лікування до Польщі, але... Осиротіло двоє синів – 17-ти і 23-х років. Прощання з героєм відбулося в приміщенні Чернівецької обласної філармонії. Звідти тіло перенесли на Центральну площу, де панотці відправили панахиду. Під час прощання всі люди, присутні на Центральній площі, встали на коліна. По завершенні панахиди тіло понесли до Центрального кладовища. Під час ходи вулицями Головною та Героїв Майдану мешканці прилеглих будинків виходили із плакатами “Героям слава” та “Герої не вмирають”. Поховали Василя на Алеї слави Центрального кладовища навпроти могили Олександра Щербанюка.

Танець під композицію гурту «Еней» «Біля тополі»

Вірш «Я дякую вам, хлопці, за життя»

Я дякую вам, хлопці, за життя,

Я дякую вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

Та більше не повернетесь додому…

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,

Ви не боялися нікого і нічого.

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,

Ви знали що ви робите й для чого.

Хто міг подумати, що трапиться таке,

Хто міг подумати, що в мирную годину

підуть батьки ховать своїх дітей,

Які стояли на Майдані за Вкраїну.

Небесну сотню прошу вшанувати,

Небесній сотні дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу.

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

Ведуча: А зараз просимо Вас вшанувати героїв Небесної сотні хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Ведучий: Повертаючись до хронології тих страшних днів, після безжального розстрілу Євромайданівців Віктор Янукович у ніч з 21 на 22 лютого з наближеним своїм оточенням покинув країну та втік до Росії. Цього ж дня Верховна Рада України, Адміністрація Президента, Кабінет міністрів та МВС перейшли під контроль і охорону Майдану.

Ведуча: А через 2 дні, а саме 23 лютого народні депутати ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України» - на 25 травня 2014 року.

Ведучий: З тих днів минуло уже 5 років, але біль в серцях міліонів українців не вщухає. Біль втрати рідних, частини території України і до сьогодні тривають бойові дії на Сході нашої країни, де досі гинуть наші хлопці та дівчата.

Ведуча: Шановні гості, давайте не будемо забувати тих страшних подій, які на завжди змінили нашу свідомість. Україна була і буде величною, її люди – волелюбними та не скореними!

Ведучий: На цьому наш захід доходить до кінці, хоча наша історія продовжується, яку ми пишемо, нажаль, своєю кров’ю, а нащадки будуть нами гордитись! Дякуємо за увагу!